На початку 1996 року військові з Німеччини вперше з часів Другої світової війни ступили на землю іншої європейської країни у бойовому спорядженні. Тоді німецькі військові прибули до Боснії й Герцеговини не як "блакитні шоломи" ООН, а від імені НАТО.

У 1992 році колишня югославська республіка погрузла в на той момент найкривавішій війні на європейському континенті з 1945 року, в яку були втягнуті одразу кілька етнічних груп, що проживали там, і війська автократа Слободана Мілошевича. У грудні 1995 року сторони протистояння, сусідні країни, а також глави держав і урядів США, Великобританії, Франції та Німеччини підписали Дейтонську мирну угоду.

Місія НАТО в Боснії та зміни в Бундесвері

НАТО сформувала "Сили імплементації" (IFOR), а згодом "Сили стабілізації" (SFOR) для забезпечення припинення вогню в цій невеликій південно-східній європейській країні. І в обох випадках це відбувалося за прямої участі Німеччини.

Проте ця місія ознаменувала не лише початок військової присутності НАТО на Західних Балканах. Виявилося, що військові німецького Бундесверу не були цілком підготовлені до місії в маленькій Боснії. Через переважно гірський рельєф подеколи доводилося розширювати дороги й шляхи, бо інакше важка військова техніка не змогла б просуватися вперед.

Такі так звані місії "поза зоною", тобто за межами території країн-членів НАТО, доти не були частиною програми підготовки німецьких збройних сил. Під час "холодної війни" Бундесвер відповідав у рамках НАТО насамперед за оборону від нападу з боку так званих країн Варшавського договору. Це були країни радянської зони впливу, до якої також входила східна частина нинішньої Німеччини - соціалістична НДР.

Лише там Радянський Союз розмішував півмільйонний військовий контингент. Цей контингент посилювала й власна армія НДР - Національна народна армія (ННА), - що налічувала понад 150 тисяч військових особового складу.

Головна легенда маневрів часів "холодної війни" - відбиття радянського удару по Північнонімецькій рівнині

Під час протистояння часів "холодної війни" щороку на маневрах НАТО розігрувався сценарій відбиття радянського нападу, насамперед танкової лавини, на рівнинні регіони на півночі Німеччини. Бронетанкові підрозділи Бундесверу мали протистояти такій навалі - доки не буде встановлене необмежене панування в повітрі проти потенційного нападника зі сходу, особливо за підтримки найбільшої країни НАТО - США.

Для виконання цієї досить чітко визначеної ролі в НАТО західнонімецька армія зросла з 249 тисяч солдатів і офіцерів у 1958 році до 493 тисяч осіб у 1972 році. Цей рік так і залишився роком найбільшої чисельності особового складу Бундесверу.

Чисельність Бундесверу залишалася на рівні 480 тисяч осіб аж до падіння залізної завіси й Берлінського муру. Після того чисельність особового складу лише ненадовго зростала - саме тоді коли Бундесвер інтегрував Національну народну армію - головним чином, з метою ліквідації структур ННА.

Скорочення чисельності Бундесверу до 181 тисячі осіб у 2023 році

Через кілька десятиліть після закінчення протистояння між Сходом і Заходом у німецьких збройних силах вже служили лише близько 200 тисяч військових. А торік Бундесвер, як повідомили в німецькому міноборони, налічував лише 181 тисячу військовослужбовців.

З них лише невелика частина готова до бойового розгортання в складі НАТО. Участь в миротворчій місії в Афганістані після терористичних атак у США в 2001 році, зокрема, призвела до чергових змін у ролі Бундесверу в НАТО.

Протягом тривалого часу головна доктрина передбачала ставку на формування й утримання підрозділів, які можна було б швидко перекинути навіть до Афганістану. Так тривало аж до так званої "зміни епох". Цей термін вжив федеральний канцлер Олаф Шольц (Olaf Scholz) у своїй промові в німецькому Бундестазі навесні 2022 року.

Промова стала реакцією на повномасштабний напад РФ на Україну 24 лютого 2022 року. Захист від широкомасштабного нападу в Європі - новий військовий сценарій, до якого багато військових лідерів через три десятиліття після завершення "холодної війни" вже не готувалися.

Чи перебере Німеччина на себе роль лідера?

Під час "холодної війни" та в наступні роки саме США завжди відігравали провідну роль в НАТО. Жодна інша країна не інвестувала стільки коштів у оборону, як ця ядерна наддержава, яка досі лише в Європі утримує військовий контингент чисельністю понад 100 тисяч військовослужбовців. Однак захист, який надають США, може зникнути, якщо Дональд Трамп знову стане президентом США. Трамп погрожував не захищати партнерів по НАТО, які замало витрачають на оборону від Росії. Він навіть казав, що заохочував би Москву робити "все, що їй заманеться".

Чи буде Німеччина відігравати провідну роль в НАТО в майбутньому? Бундесвер повинен стати "гарантом конвенційної оборони в Європі", заявив канцлер Шольц у червні 2023 року, але для цього йому досі бракує персоналу, техніки і можливостей.

Борис Пісторіус: "готовий до війни" через п'ять років

Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус (Boris Pistorius) наголошує навіть, що Бундесвер має стати "готовим до війни". Деякі аналітики припускають, що Росія може напасти на територію НАТО менш ніж за п'ять років. Після широкомасштабного вторгнення в Україну уряд у Москві перевів російську економіку на військові рейки.

Проте після трьох десятиліть операцій "за межами зони" НАТО сталося так, що боєприпасів Бундесверу вистачить лише на кілька днів, щоб захиститися від такого нападу. Тож нині НАТО і Бундесвер потрібно модернізувати таким чином, щоб стримування Росії було настільки сильним, щоб Москва в майбутньому не наважилася на напад на територію НАТО, тобто робити те, що робили протягом чотирьох десятиліть "холодної війни".