Що буде з "нормандським форматом" після того, як Анґела Меркель (Angela Merkel) піде з посади канцлерки Німеччини? Як компенсувати Україні втрати через "Північний потік-2"? Чому Німеччина відмовляється постачати українській армії навіть оборонну зброю? Коли Берлін відкриє Києву перспективу вступу до Європейського Союзу, а пізніше - й до НАТО?

Такий, найімовірніше, далеко не повний перелік запитань, які міг би поставити український президент Володимир Зеленський співрозмовникам у Берліні, де він перебуває з робочим візитом.

Як замінити Меркель у "нормандському форматі"?

До німецької столиці Зеленський прилетів на день раніше, ніж його чекали журналісти, - 11 липня. За попередньою програмою візиту, про яку розповіли представники відомства канцлерки, всі зустрічі Зеленського планувалися на понеділок, 12 липня. Його розмова 11 липня з прем'єр-міністром федеральної землі Північний Рейн - Вестфалія Арміном Лашетом (Armin Laschet) у земельному представництві в Берліні була певною несподіванкою.

Лашет - не просто один із 16 глав суб'єктів німецької федерації. Він - кандидат у канцлери від консервативного блоку ХДС/ХСС і нині має максимальні шанси стати наступником Анґели Меркель на посаді голови уряду. Меркель - ключова фігура "нормандського формату". Саме завдяки їй у Мінську підписали домовленості, які хоча й не призвели до подолання російсько-українського конфлікту, але хоча б локалізували його на сході України.

Для Зеленського вкрай важливо досягти передавання естафети "нормандського формату" від Меркель до Лашета, переконати його в необхідності такої самої активної участі в мінському переговорному процесі та, можливо, підказати йому кілька ідей зміни формату переговорів. Київ хотів би зримішої участі США в цьому процесі, але Берлін постійно підкреслює, що з усіх питань, які стосуються реалізації мінських домовленостей і ситуації на Донбасі, Німеччина і Франція завжди консультуються і з партнерами в ЄС, і з учасниками G7, і безпосередньо з Вашингтоном.

Чому Зеленський скасував переговори в міноборони Німеччини?

Другою несподіванкою було скасування у програмі поїздки Зеленського в Берлін однієї важливої зустрічі. Після радше протокольного візиту до президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра (Frank-Walter Steinmeier), у якого в Німеччині немає реальних владних повноважень, гість із України мав побувати в міністерстві оборони і провести робочі переговори з його главою Аннеґрет Крамп-Карренбауер (Annegret Kramp-Karenbauer).

Неважко здогадатися, про що б ішлося. Київ давно і наполегливо домагається згоди Берліна на купівлю німецьких - хоча б оборонних - озброєнь для української армії, але отримує тільки двостволки для мисливців і спортивні пістолети. Уряд Німеччини наполегливо відмовляє, посилаючись на німецьку доктрину експорту зброї, згідно з якою бойова техніка будь-якого призначення не продається у країни, охоплені війнами і конфліктами, а також у кризові регіони. Виняток роблять для єдиної країни - Ізраїлю - через історичну відповідальність Німеччини за Голокост.

Можливо, на такий виняток сподівалися і в Києві з огляду на історичну відповідальність Німеччини перед Україною. Коли ж під час узгодження деталей візиту зрозуміли, що Берлін на це не піде, переговори в німецькому міністерстві оборони стали зайвими. На користь такої версії й факт, що із Зеленським до Берліна не полетів міністр оборони України Андрій Таран, хоч це планувалося.

Головна тема зустрічі з канцлеркою - "Північний потік-2"

Чим займався Володимир Зеленський між візитом до Штайнмаєра, який закінчився приблизно об 11.30, і виїздом із готелю Ritz-Carlton на вечерю до Анґели Меркель, не зовсім зрозуміло. Відомо тільки, що вдень він поговорив по телефону з Майєю Санду - президенткою Молдови, де напередодні відбулися позачергові парламентські вибори. У вільний час у нього була можливість подумати про додаткові аргументи, які допомогли б йому досягти головної мети - в останній момент зупинити проєкт газопроводу "Північний потік-2" або хоча б нейтралізувати його негативні наслідки для України.

Зупинити добудову газогону - після того, як США відмовилися від ідеї додаткових санкцій - навряд чи можливо. Перед зустріччю Зеленського з Меркель увечері 12 липня офіційні представники німецького уряду висловилися про це доволі чітко. Водночас вони давали зрозуміти, що й після введення в експлуатацію "Північного потоку-2" транзит російського газу до Європи через територію України неодмінно збережеться.

Прессекретар уряду в Берліні Штеффен Зайберт (Steffen Seibert) у відповідь на питання кореспондента DW нагадав, що російсько-український транзитний договір, термін якого спливе в кінці 2024 року, укладали за дієвого посередництва Німеччини, і пообіцяв знову подбати про те, щоб цей договір продовжили на термін до 2034 року. Це дозволило б Україні зберегти дуже важливу для держбюджету статтю доходів.

Окрім того, представники німецького уряду натякають на асиметричні можливості, які мають компенсувати фінансові втрати й підвищені геополітичні ризики для України. У першому випадку це могли б бути інвестиційні програми, зокрема капіталовкладення в нові електростанції, виробництво водню та відновлювану енергетику.

Із другим складніше. Балтійський варіант зміцнення зовнішньої безпеки - приєднання до НАТО - Україні поки не "світить". Але не виключено, що в Берліні знайдуть альтернативний варіант зміцнення політичних відносин Заходу з Україною та її закорінення в західних структурах без формального приєднання до НАТО.

Український транзит як частина всього газового портфоліо

Володимир Зеленський і Анґела Меркель сіли вечеряти о 19:30. Перед цим вони зробили короткі заяви для преси і відповіли на два питання, які так чи інакше стосуються "Північного потоку-2". Меркель повторила тезу її прессекретаря: Україна залишиться країною газового транзиту навіть після введення цього газопроводу в експлуатацію.

"Транзит через Україну ми вважаємо елементом всього нашого газового портфоліо", - сказала вона і пообіцяла продовжити обговорення цієї теми і за вечерею з гостем з Києва, і з президентом США Джо Байденом, до якого Меркель вилетить 15 липня.

Володимир Зеленський, своєю чергою, відновив різку критику "Північного потоку-2", назвавши його "великою загрозою" Україні і всьому регіону, і запропонував включити проблематику цього газопроводу до порядку денного нормандського формату.

У момент підготовки цієї статті до публікації канцлерка Німеччини і президент України ще вечеряли і не було відомо, чи вдалося їм зблизити позиції щодо спірного газопроводу і про що-небудь домовитися.