Німецький Бундестаг дав "зелене світло" спорудженню у Берліні нового документаційного центру злочинів нацизму. Його місія - охопити усіх жертв режиму націонал-соціалізму, у тому числі й українців.
Німецькі війська і коні на тлі зруйнованих вулиць Севастополя, 1942 рікФото: picture-alliance/akg-images
Реклама
Німеччина підтверджує свою глибоку відданість опрацюванню минулого і вшануванню пам'яті жертв періоду нацистського тоталітарного режиму. Ще 2018 року у коаліційній угоді між партіями ХДС/ХСС та СДПН було задекларовано намір опрацювання історії у контексті жертв, яким досі приділяли менше уваги, ніж іншим групам. "У діалозі із нашими східноєвропейськими сусідами, ми зміцнимо пам'ять у столиці про жертв нищівної німецької війни на Сході", - йшлося у документі. Відтоді у німецькому парламенті точилися дискусії щодо реалізації проєктів задля втілення цього наміру, однак без конкретних результатів.
І ось днями цей намір набрав чіткіших форм: минулого тижня усі фракції Бундестагу за винятком правопопулістів із Альтернативи для Німеччини (АдН) схвалили дві пропозиції від федерального уряду, націлені на реалізацію проєкту. У пропозиціях, які були подані від християнських партій та соціал-демократів, які утворюють урядову коаліцію, а також від Зелених, пояснюється, що Німеччина "потребує центр пам'яті, інформації та діалогу про німецьку нищівну війну, окупацію та жертв, яким досі приділяли менше уваги". Змістовною частиною займатимуться фахівці у галузі історії, музеєзнавства і документації періоду доби нацизму.
За планом, новий берлінський меморіальний комплекс стане місцем "історичного просвітництва", де з "порівняльної європейської перспективи" буде висвітлена сама руйнівна сутність тої війни, що сприятиме поглибленню знань німців про цей трагічний період історії і про те, "наскільки і як до сьогодні Друга світова війна відіграє таку важливу роль у польській, білоруській чи українській культурі пам'яті". Планується, що новий центр пропонуватиме відвідувачам вичерпну історичну інформацію, контекст та паралелі, а також сконцентрується на висвітленні великого горя, яке принесла війна Європі та самій Німеччині.
Наступ вермахту на східному фронті поблизу Полоцька, 1941 рікФото: picture alliance/akg-images
Боннський історик Мартін Ауст (Martin Aust), який вже давно говорив про потребу створення такого центру, привітав рішення Бундестагу. У розмові з інформагенцією KNA він назвав його "великим успіхом", адже це дозволить усунути "білі плями у німецькій культурі пам'яті". Історик пояснює, що після спорудження меморіалів убитим євреям Європи, сінті та рома, переслідуваним гомосексуалам та жертвам евтаназії тепер у Берліні має з'явитися і місце, яке розповідатиме про долю мільйонів переслідуваних та вбитих у ході німецької війни на знищення "передусім у Польщі, на Балтиці, у Радянському Союзі, Югославії та Греції". За словами Ауста, з'явиться місце для жалоби та символічного спомину про мільйони жертв тієї війни.
Тішить історика і той "примітний" факт, що вдалося уникнути "ієрархізації груп жертв". Ауст вважає, що своїм рішенням Бундестаг надсилає чіткий сигнал: "Ніхто не буде забутим. Ми будемо берегти пам'ять про всіх жертв тої нищівної війни".
У ході парламентських дебатів представники різних фракцій говорили про "ключовий момент" у німецькій культурі пам'яті та про важливість відкриття такого центру задля недопущення інструменталізації історії популістами. Представник фракції "Союз 90/Зелені" Ергард Ґрюндль (Erhard Grundl) нагадав, що і сьогодні у ФРН та у Європі піднімають голову екстремістські настрої.
Правопопулістьска АдН - єдина фракція, що не підтримала пропозиції, наполягала на заснуванні центру пам'яті німецьких жертв Другої світової.
Дискусії щодо концепції нового центру пам'яті і документації точилися тривалий час і стосувалися головно того, чи має він охоплювати німецьку окупацію всієї Європи або ж сконцентруватися на Східній Європі. Крім того, наприкінці жовтня Бундестаг проведе дебати на тему відкриття пам'ятника польським жертвам нацистів.
Українські в'язні в будівлі гестапо в Кельні
Спочатку ця будівля в Кельні планувалась як житлово-офісний комплекс. Але в 1935 році сюди заїхало гестапо: в підвалі - камери та шибениця. Під час Другої світової війни в "Будинку EL-DE" утримувались і українці.
Фото: picture-alliance/Arco Images G/B. Boensch
Будинок EL-DE
Назва будинку "EL-DE Haus" походить від ініціалів першого власника, католика-комерсанта Леопольда Дамена (Leopold Damen). Щойно збудовану споруду Дамен здав в оренду гестапо, яке розташовувалося тут з грудня 1935 року до березня 1945 року. Гестапівці перепланували будівлю зсередини під власні потреби: у підвалі з'явились десять тюремних камер і шибениця.
Фото: picture-alliance/H. Galuschka
Гестапо в будинку EL-DE
Гестапо утримовало в будинку EL-DE в'язнів, допитувало й катувало їх. У 1944 році арештантів у будинку EL-DE почали страчувати. За даними Центру документації періоду націонал-соціалізму в Кельні, за один день у дворі будинку могли стратити понад сто людей. Тіла вивозили на авто міської комунальної служби на західне кладовище Кельна, де гестапо мало свою територію, так зване "поле гестапо".
Фото: DW/Y. Stets
Українські написи на стінах камер
У камерах будинку EL-DE нарахували близько 1800 написів і малюнків, що в'язні зробили олівцем, крейдою, вугіллям, надряпали цвяхами або нігтями. Понад 600 написів у камерах гестапо зроблені українцями та росіянами. Дослідники стверджують, написів було більше, адже в'язницю перебудовували у 1943 році, стіни фарбували.
Фото: DW/Y. Stets
Катування в гестапівській в'язниці
Камери в будинку EL-DE були розраховані на одну-дві людини, однак насправді в них тримували значно більше в'язнів, особливо наприкінці війни. Навіть гестапо заявляло, що камери перевантажені у вісім-дванадцять разів. Розповідають, що крики в'язнів, яких катували в підвалах цього будинку, можна було почути навіть на вулиці. Допити могли тривати тижні і навіть місяці.
Фото: DW/Y. Stets
Українці серед примусових робітників
Серед в'язнів в будинку EL-DE було й чимало примусових працівників. За рахунок примусових працівників нацисти намагались компенсувати нестачу робочих рук під час війни. З окупованих територій людей вивозили на роботи до Німеччини. Це фото однієї з українок з обліку примусових робітників на промислових підприємствах у Кельні.
Фото: NS-Dokumentationszentrum der Stadt Köln
Вивозили все працездатне населення
В Україні та Білорусі німецькі солдати під час Другої світової війни оточували цілі села та вивозили все працездатне населення. На фото: родина українських примусових працівників на одному з фермерських дворів у селі Порц, що під Кельном. Нині Порц є районом Кельна.
Фото: NS-Dokumentationszentrum der Stadt Köln
Під контролем гестапо
У "третьому рейху" гестапо контролювало примусових робітників, військовополонених, в'язнів концтаборів. Для залякування примусових робітників, гестапо на околиці міста проводили публічні страти робітників які порушили їхні вказівки. Людей арештовували, багато хто після допиту в будинку "EL-DE" був страчений.
Фото: DW/Y. Stets
Спогади тих, хто вижив
"Я йшла вулицею і потрапила в облаву. Хто був старше - відпускали. Молодих як я відправляли в Німеччину", - згадує українка Наталія Р. Після спроби втекти з табору для примусових працівників вона потрапила до будинку "EL-DE". Центр документації періоду націонал-соціалізму провів 500 інтерв'ю з колишніми примусовими працівниками. Їхні спогади зібрані в книзі "Нас вони насильно забрали в Кельн".
Фото: NS-Dokumentationszentrum der Stadt Köln
Страти у дворі будинку EL-DE
Остання страта десяти людей сталась у цьому дворі будинку гестапо 2 березня 1945 року, за чотири дні до входження американських військ у Кельн. Дослідники встановили, що серед вбитих - 15-річний підліток з Кельна, російський військовополонений та поляк. Тіла страчених залишались у дворі до жовтня 1945 року, їх не встигли прибрати.
Фото: DW/Y. Stets
Життя на кістках
Унаслідок бомбардувань Кельн був майже цілковито зруйнований. Серед лічених будівель, які вціліли, був і будинок "EL-DE". Пізніше тут розташувались служба реєстрації актів цивільного стану й пенсійне управління. Траплялось і так, що люди яких катували в цьому будинку, вже після війни приходили сюди оформлювати пенсію. Про те, що тут базувалось кельнське гестапо намагалися забути.
Фото: NS-Dokumentationszentrum der Stadt Köln
Злочини нацистів не забуті
У 1979 році активіст з Кельна Саммі Медґе (Sammy Maedge) проник у підвал будівлі "EL-DE" і сфотографував стінні написи в'язнів. Громадський рух, членами якого переважно були жертви нацистського режиму, вимагали перетворити будинок EL-DE на меморіальний об'єкт. Згодом тут відкрили Центр документації періоду націонал-соціалізму, в якому зібрані свідчення злочинів націонал-соціалістичного режиму.
Фото: picture-alliance/Arco Images G/B. Boensch
Повернутись назад
З кінця 1980-х Центр документації періоду націонал-соціалізму у Кельні здійснює програму відвідувань колишніми в'язнями будинку "EL-DE". Через багато років після війни люди, які утримувались тут гестапо та вижили, повернулись до Кельна. Серед них було чимало українців та інших колишніх в'язнів з пострадянського простору.
