Штурм Широкиного почався 10 лютого 2015 року - за два тижні після обстрілу Маріуполя бойовиками "ДНР", під час якого загинули десятки цивільних. Силам АТО вдалось відсунути лінію фронту на кілька кілометрів східніше Маріуполя - від лютого 2016 року Широкине повністю контролюється українськими військовими. Бої за Широкине стали останньою значною наступальною операцією українських сил за час війни.

За інформацією "Східноукраїнського центру громадських ініціатив", у Широкиному загинули 12 місцевих мешканців, 24 зазнали поранень - це ті, чиї імена вдалося встановити. Крім того, за даними правозахисної організації, за роки війни у селищі полягли щонайменше 58 українських військових.

До війни у Широкиному мешкали близько 1800 людей, а влітку щороку відпочивали кілька тисяч туристів. Нині туристична інфраструктура вщент зруйнована, а останні мешканці залишили селище у червні 2015 року. Сьогодні більшість широкинців мешкає у сусідньому Маріуполі, а Широкине закрите для цивільних.

Нині у Широкиному мешкають лише військові. У 2015 році велись розмови про демілітаризацію селища. Утім, після протестів мешканців Маріуполя від цієї ідеї відмовились.

На колись заповненому відпочивальниками пляжі - бетонні укріплення проти десанту противника. Нині в морі, яке знало сміх і забави дітей, ніхто не купається. Військові кажуть, що тут вони у зоні видимості сепаратистів.

На світлині - широкинська школа. Більшість будинків у селищі під час боїв були зруйновані або пошкоджені. Колишній керівник військово-цивільної адміністрації Донецької області Павло Жебрівський ще у 2015 році заявив, що селище відновленню не підлягає - простіше побудувати заново.

До війни у широкинській школі навчались близько 130 дітей. У понівечених уламками класних кімнатах досі розкидані підручники, зошити і журнали.

На світлині - 82-міліметрова міна, що застрягла в асфальті і не вибухнула. Через тотальну замінованість сенсу ставити попереджувальні таблички просто немає. "Один рік війни - п'ять років розмінування, - каже військовий, що супроводжує кореспондента DW. - Ось і рахуйте".

Храм Св. Сергія Радонезького - одна з небагатьох будівель у Широкиному, які не зазнали значних ушкоджень. Пагорб, під яким розташована церква, місцеві називали "Шпиль Пушкіна" - за переказами, російський поет зупинявся тут на шляху до заслання.

Бетонні тетраподи використовуються для будівництва хвилерізів - споруд, що захищають берегову лінію від руйнування. Після початку війни багатотонні конструкції встановили між Широкиним і Маріуполем, щоб перекрити шлях у місто танкам з боку самопроголошених республік.

Від Широкиного до східних околиць Маріуполя - по прямій менш ніж десять кілометрів, а до центру - двадцять. У пів мільйонному місті нині вирує мирне життя, а за результатами одного з опитувань Маріуполь навіть увійшов у десятку найкомфортніших міст України - попри близькість до війни і жахливу екологію.

Міст через Сіверський Донець у Станиці Луганській підірвали під час боїв у 2015 році. Президент Володимир Зеленський, який 7 липня разом із главою Європейської Ради Дональдом Туском відвідав КПВВ, пообіцяв якнайшвидше його відновити. Проте для цього сепаратисти мають демонтувати свої укріплення. А в "ЛНР" вже заявили, що односторонні дії з ремонту мосту зірвуть розведення сторін.

КПВВ "Станиця Луганська" - єдиний у Луганській області та один із п’яти функціонуючих на Донбасі. Щодня лінію розмежування тут перетинають в середньому 5-6 тисяч людей. Пішки. Більшість з них повертається того ж дня. Вони ідуть на підконтрольну уряду територію, щоб отримати пенсію, зробити покупки або відвідати рідних, які живуть на іншому боці лінії фронту.

Багато людей на КПВВ офіційно є переселенцями. Втім, більшість з них досі мешкає на території "ЛНР". Фіктивний статус біженців їм потрібен, щоб отримувати пенсії та соціальні виплати на підконтрольній уряду території. Аби не втратити статус переселенця, вони мають раз на два місяці перетинати лінію розмежування. Президент Володимир Зеленський запропонував збільшити цей термін до одного року.

На КПВВ дуже багато людей в інвалідних візках. Зазвичай на вулицях українських міст, не пристосованих для людей з особливими потребами, їх не побачиш. Проте тут правила одні для всіх: мешканці окупованих територій, які мають інвалідність, так само повинні періодично перетинати лінію фронту, щоб підтвердити фіктивний статус переселенця і отримати пенсію.

Люди у чергах потерпають від шаленої спеки. Медики розповідають, що у літні дні на КПВВ "Станиця Луганська" десятки цивільних зазнають теплових ударів. Трапляються і смертельні випадки. 22 червня від інсульту тут помер літній чоловік, який прямував з "ЛНР" на підконтрольну уряду територію.

Це - колишні передові укріплення української армії, так званий "нуль". Бійці залишили їх під час розведення сил. Люди кажуть, що переходити на інший бік їм тепер стало психологічно легше - почуваються більш безпечно. Адже раніше частина шляху лежала між передовими позиціями ЗСУ і сепаратистів, які знаходились на відстані лише 400 метрів одна від одної.

Обабіч переходу - зруйновані під час активної фази війни будинки. Станиця Луганська належить до населених пунктів, що найбільше постраждали від бойових дій. Загалом у Станично-Луганському районі було пошкоджено або зруйновано майже 4000 будинків - це приблизно п'ята частина всього житлового фонду.

Залишок снаряду, що на світлині, не є небезпечним - на відміну від мін і боєприпасів, що не розірвалися. Скільки їх на узбіччі - достеменно не знає ніхто.

Раніше цей пам’ятник загиблим нацгвардійцям знаходився на контрольованій ЗСУ частині переходу. Після розведення сторін він опинився у "сірій зоні", де немає української влади. Військові побоювались, що прихильники сепаратистів можуть пошкодити пам’ятник. Втім, цього не сталося. Також ніхто не чіпає українських прапорів, які залишились на колишніх передових позиціях ЗСУ.

Людей, які не мають сил подолати перехід пішки, за гроші підвозять так звані "рикші" або "бабковози". Увага журналістів їм не подобається - адже їхній бізнес нелегальний. Втім, завадити їм нікому - влади у "сірій зоні" немає. На саміті Україна-ЄС президент Володимир Зеленський пообіцяв пустити переходом автобуси і електрокари. Але наразі "рикші" залишаються єдиним транспортом на КПВВ.

"Бабковоз" Руслан працює на переході вже понад чотири роки. Має власний візок. Поїздка від мосту до українського КПВВ - а це десь кілометр - коштує 50 гривень або 100 російських рублів, які в ходу в "ЛНР". Втім, запевняє чоловік, може підвезти і безкоштовно, якщо "пасажир" не має грошей. Розповідає, що послугами "рикш" користується навіть молодь заради розваги.

Інший поширений бізнес на КПВВ - перевезення товарів з підконтрольної уряду України території до "ЛНР". Людей, які цим займаються, називають "тачечниками". На підконтрольну сепаратистам частину Луганщини везуть здебільшого продукти харчування і засоби особистої гігієни. Адже на підконтрольній уряду території вони дешевші та більш якісні. Одна людина може провезти не більше 75 кілограмів на добу.

"Тачечник" Євген Вальдман колись працював бухгалтером. Тепер возить продукти зі Станиці Луганської в "ЛНР". Сьогодні у його візку - 22 кілограми сиру. Розраховує заробити 250 гривень. У вільний час пише вірші про війну на Донбасі. Каже, що після розведення сторін атмосфера на переході стала менш напруженою. Як і всі на переході, мріє про мир.