Наступ Збройних сил України з метою звільнення Херсонщини президент Володимир Зеленський і військове командування обережно анонсували ще з липня. Проте активним наступальним діям передувало кілька місяців артилерійських та ракетних ударів по інфраструктурі окупантів. На фото: знищений бронетранспортер біля дослідного поля німецької компанії Bayer на межі Миколаївської і Херсонської областей.

Бої за звільнення Херсонщини точилися з весни. В квітні українським військам вдалось відбити наступ російської армії на Миколаївщині. З того часу селище Посад-Покровське на межі двох областей опинилося на лінії фронту. Нині воно майже повністю зруйноване.

Бої за Правдине - ще одне селище на межі двох областей - точилися з вересня по листопад. Українська та російська армія кілька разів заявляли про захоплення населеного пункту. На фото: зрошувальна установка на сільскогосподарському полі біля Правдиного.

Російська армія востаннє покинула селище в ніч з 8 на 9 листопада, залишивши "обжиті" за кілька місяців артилерійські позиції.

Херсонський аеропорт став чи не першим об'єктом, захопленим росіянами в місті. Поруч із ним знаходилася база 11-ї бригади армійської авіації - славетних чорнобаївських вертольотників.

За перші місяці війни Чорнобаївка перевторилася на народний мем. ЗСУ регулярно обстрілювали базу вертольотників з артилерії щонайменше 25 разів, проте російська армія продовжувала розміщувати на ній свою техніку. На фото: казарми 11-ї авіаційної бригади, зруйновані в жовтні.

Багатодітна родина Світлани та Володимира Г. прожили всю окупацію в Чорнобаївці поруч із захопленою росіянами базою вертольотників. "Кожного разу як по них прилітало, в нас аж стіни тряслися. Але все одно раділи: насипай, ще", - згадує Світлана.

На центральній площі деокупованого 11 листопада Херсона ще тиждень світкували звільнення.

Відступаючи, російська армія підірвала або замінувала всі критичні комунікації на правобережній Херсонщині: електро-, водо- та газопастачання, системи зв'язку. Відновлення триває і досі.

Котельні Херсонської теплоелектроцентралі російська армія також підірвала відступаючи. Та за всі дев'ять місяців окупації на її трубі так і не змогли замалювати український прапор.

Закріпившись на лівому березі Дніпра російська армія одразу почала обстрілювати Херсон - місто, яке лише місяць тому РФ незаконно оголосила своєю територією. На фото: Сергій, мешканець прибережного району Херсона показує уламок від російського снаряду, що розірвався над його будинком вранці.

Райони вздовж берегів Дніпра та річки Кошової українська адміністрація з перших днів назвала найнебезпечнішими через обстріли. Втім це не відлякувало місцевих рибалок та й усіх інших, хто приходив до річки по воду, якої в кранах немає з початку листопада.

Воду в Херсоні треба не тільки наносити, а ще й на чомусь підігріти. В мешканців багатоповерхівок у Таврійському мікрорайоні варіант лише один - на багатті, адже в їхніх будинках ніколи не було газу, а від початку листопада не стало й електрики.

Дев'ять місяців російської окупаційної влади в Херсоні для багатьох, хто їй опирався, перетворилися на терор. На фото: оголошення про розшук 54-річного Сергія Портного, викраденого людьми у військовій формі в липні.

Українські правоохоронці ідентифікували в Херсоні чотири місця утримання окупантами "політичних в'язнів". Як повідомляється, для того, щоб потрапити сюди, не обовязково було належати до руху опору, достатньо мати родичів у ЗСУ.

Попри російські обстріли, проблеми з електрикою та водою, більшість тих, хто пережив окупацію, не хочуть покидати місто. Отже,у містян тепер два свята звільнення: у березні від нацистської армії у часи Другої світової війни, а в листопаді - від російської у час війни РФ проти України.

Ще на початку вересня Збройні сили України звільнили Купʼянськ, що на сході Харківської області. Російські військові відступили і продовжують обстрілювати місто.

Так виглядає сьогодні Куп'янськ: адміністративні будівлі зруйновані, магазини - обгорілі, у житлових будинках вибиті шибки.

Водночас на стінах, посічених уламками снарядів, у Куп'янську зʼявляються патріотичні графіті.

Памʼятник Тарасу Шевченку вцілів під час обстрілу будинку культури в Куп'янську.

На вулицях Куп'янська зустрічаються переважно військові автівки. Жовто-сині прапори скотчем примотані до стовпів уздовж траси.

Наразі у Купʼянській громаді лишається не більше третини від довоєнного населення - раніше тут мешкали близько 57 тисяч людей.

Більшість місцевих мешканців виїхала вже після звільнення Куп'янська, побоюючись російських обстрілів.

У Куп'янську досі немає світла і води.

Скупчення людей в Куп'янську можна побачити лише в чергах за гуманітарною допомогою. Одна із них вишикувалася біля школи, де роздають гарячі обіди.

Їжу для купʼянчан готують працівники харківського ресторану, що від початку повномасштабної війни став волонтерським пунктом.